НВК "Лисичинський ЗНЗ І-ІІ ст. - ДНЗ"

Коротка історія навчального закладу
Із розповіді старожила Рогача Андрія нам стало відомо, що в селі була початкова школа ще в ХІХ столітті, яка розміщувалась в будиночку де зараз стоїть народний дім. Вона була двокласна і платна та діяла при церкві. Пізніше було збудовано будинок біля церкви, де вчились до 1967 року молодші класи.
В село заходили одні окупанти, та «визволяли» його другі. В 1810 році село відійшло до Росії, а в 1815 році – до Австрії. З 1885 року належало до Збаразького повіту (гміна). В 1914 році почалась І світова війна і в 1917 році вступили австро-угорські війська. В 1918 році було проголошено ЗУНР, але в 1919 році Тернопільщина відійшла до Польщі. В 1920 році в село вступила Червона Армія, але 21.09.1920 року знову захопила село Польща. І так до 1939 року.
Люди в селі були неграмотні. Першим вчителем в кінці ХІХ століття був Вайнер з с.Шельпаки, потім Суходольський. Перед війною школа стала чотирьох класною. Дітям в школу носили їсти. Потім були вчителі: Дячук Кіндрат з с. Розношинці, Дячук Тося і Мазуренко. Вони вчили 1 рік, бо з 1914 по 1917 роки в школу не ходили. Коли в 1919 році ввійшли поляки, то знову вчили Дячуки до 1924 року. Потім вони перейшли в с.Гнилички, а тут вчив прекрасний вчитель до 1931 року Іван Ющишин. Він вчив і музичної грамоти, бо був диригентом церковного хору. Учнів було 48. Потім до 1939 року вчив Іван Сютрик. Це – колишній старшина січових стрільців (пішов у с. Киданці)
Після Сютрика вчили: Гевусь Григорій (з с.Добромірка), Михайло Пилипчук (з хуторів), В.Олійник (з с.Добромірка) але перейшов в с.Козярі. Вчив прекрасно. В Лисичинцях ще перед війною вчили євреї Зільбернштейн і Роза, але коли вступили німці, то їх вбили в с. Луб’янки.
З 1941 по 1947 роки при німцях і після війни директором школи був Гушта Володимир Іванович. Після війни в школі навчалось 100 учнів.
З 1944 року по 1973 рік в школі німецьку мову вчила Циба Євгенія Семенівна. В час війни були ще такі вчителі: Галина Карп’юк – дочка священика Ніжика з Луб’янок, Телев’як Андрій, Пилипчук Михайло, Гевусь Григорій (його вбили москалі). До вчителів звертались «прошу вчителя». Школа стала 7-річкою.
В 1947 році директором школи був Телев’як Андрій, а з 1948-1950 рр. –Зиновій Павлович Слота, завучем працював Гушта В.І. В 1950 році директором школи призначили Мацюка Нікандра Остаповича, а протягом 1951 по 1975 роки директором школи працював Герасимов Павло Григорович. В цей час завучем працював Мацюк Н.О. В школу ходили учні з навколишніх сіл, а саме із с. Шили, с. Коршемки Збаразького району, із с. Шельпаки та с. Лисичинці Підволочиського району.
З 1975 по 1995 роки директором школи працювала Мазур Зеновія Ярославівна, а завучем працювали Лаврик Надія Григорівна та Пилипчук (Тарас) Оксана Богданівна.
Протягом 40-50–х років в школі працювали такі вчителі: Бабіна Галина Василівна (Бурич), Золотаренко Ніна Митрофанівна, Володенко, Голова тюк, Мацько Євдокія Антонівна (Коваль), Жук Марія Трохимівна, Слота Ольга Ярославівна, Гонта Поліна Максимівна, Циба Євгенія Семенівна, Сутормін Володимир Гаврилович, День Олена Феодосіївна, Сокіл Родіон Григорович, Климчук Єлизавета Йосипівна, Спас Ярослав Іванович (піонервожатий), куріла Олександр Онисимович, Осадчук Ніна Петрівна (Сокіл), Заболотна Ірина Феодосіївна (Герасимова), Лиса Тетяна Костянтинівна (Буяк), Данилевич Ольга Василівна, Воло щук Федір Іванович, Верещак Героній Іванович, Галюка Надія Юліанівна, Травка Галина Іванівна, Ящук Пантелеймон Кирилович, Ящук Тамара Веніамінівна, Навроцькі Ганна Олексіївна, Сумдиріна Маїна Максимівна, Шимко Галина Іванівна (піонервожата), Тихоня Марія Андріївна, Боровська Ольга Самілівна.
Учительський колектив був дружний і працьовитий. Учні отримували міцні знання із всіх навчальних предметів, поважали і любили вчителів. Батьки добре ставилися до школи і надавали велику допомогу у навчально – виховній роботі.
При школі була ділянка, на якій учні вчилися вирощувати різні рослини. Дослідною ділянкою завідували такі вчителі, як: Анастасія Хомівна Пендрак, Євгенія Григорія Коваль, Мирослава Степанівна Гевко, Чечота Ольга Йосипівна. З ділянки вони збирали високі врожаї городини, що вистачало і на сьогоднішній день вистарчає на харчування в шкільній їдальні (в якій багато років, кухарем, працює Ольга Мазур) на весь навчальний рік.
Своєю сумлінною працею Євгенія Коваль прищепила дітям любов до природи, до річного краю. Під час походів і екскурсій у Збараж. Кременець, Почаїв, Карпати діти ознайомлювалися з історією і природою рідного краю. На сьогоднішній день традиції Євгенії Григорівни продовжують молоді вчителі школи, вчитель історії Янчак Андрій Григорович та вчитель біології та географії Чечота Ольга Йосипівна, які кожного року організовують екскурсії учнів до історичних та пам’ятних місць нашої держави (екскурсії у Камянець-Подільський, Золочівський, Підгорецький, Олеський замки, екскурсії по святинях – Почаївська лавра та Зарваниця).
Головним девізом у позакласній краєзнавчій роботі був і залишається девіз «Люби, вивчай, і знай свій рідний край».
Вихованці Євгенії Коваль брали участь у конкурсах, вивчали перельоти птахів (граків, лелек), вели фенологічні спостереження в природі.
Для екологічного виховання у 1990 році була створена екологічна стежка протяжністю 2,5 км з 7 стоянками.
В цьому невеличкому приміщенні школи життя було і веселим. На уроках учні здобували міцні знання, а в позаурочний час були різні ігри та розваги з улюбленими вчителями.
На зміну старшим учителям приходила молода енергійна зміна педагогів. Радісно зустрічали новий навчальний рік.
Більшість учителів – випускники місцевої школи.
Марія Романівна Паращук, учитель світової літератури та української мови і літератури, за 24 роки своєї праці випустила три потоки своїх вихованців. І на першому місці для неї було пропагування поезії Тараса Григоровича Шевченка. Це постановка вистави про дитячі роки поета «Тарасові шляхи», а також п’єса Шевченка «Назар Стодоля» інсценування творів «Катерина», «Наймичка», «Тополя». На основі сценічної картини Іванни Блажкевич поставлено виставку «Тарас у дяка». З якою зацікавленістю діти готували костюми, підбирали інтер’єр для стародавньої хати! Інсценізовано драмгуртківцями улюблені казки С.Маршала «Дванадцять місяців», Шарля Перо «Попелюшка», Уолта Діснея «Білосніжка та семеро гномів» і ін. Багато зроблено поїздок до визначних пам’яток Тернополя. Особливо запам’яталися поїздки до святих місць, пов’язаних з іменем Бога нашого та поклонінням Божій Матері, яка з’явилась у Почаєві та Зарваниці.
Найприємнішою і найплодотворнішою роботою був незвичайний урок з основ християнської етики «Хресна дорога». Тут було відтворено з учнями 12 станцій, де відбулись страждання Ісуса Христа, щоб ще раз згадати і прославити нашого Господа, який заради нашого спасіння перетерпів тяжкі муки на цій Хресній дорозі і віддав своє життя з великої любові до нас, грішних, задля спасіння наших душ. І тому, щоб хоча частинку людської душі прихилити до Бога, кожен з нас прагне стати віч-на-віч із собою, озирнутися довкола, зазирнути у свою душу і промовити до нашого Творця: «Вкажи мені, Боже, той шлях, Пречисту Дорогу до Тебе, аби дітям та онукам, усього роду України стати ближче до Тебе, наш Господи».
Хоч у школі, яка розміщена в панському будинку, не було таких умов, які потрібні, але з неї вийшло багато розумних людей і прекрасних спеціалістів. Деякі з них працюють у рідному селі, а деякі – в різних куточках України і навіть у Росії. Серед них є такі, які мають нагороди за заслуги. Значком «Відмінник народної освіти» нагороджені вчителі Лисичинської школи Тетяна Костянтинівна Буяк, Марія Василівна Мацюк, Євгенія Григорівна Коваль, Ольга Яківна Радих.
Бронзовим медалями нагороджені Є. Г. Коваль і О. Я. Радих. Звання «старший учитель» отримали Є. Г. Коваль і О. Я. Радих.
Проходять роки, але школу свою пам’ятають учні, які в ній вчились, і вчителі, які в ній працювали.
Згадав Лисичинську школу пенсіонер Зиновій Павлович Слота. Він працював у ній директором з 1948 по 1950 рік. Його учні стали вчителями, деякі з них працювали в цій школі, а зараз уже на заслуженому відпочинку.
На їхнє місце прийшла молода зміна вчителів, їхні учні, вихідці з села Лисичинці і вихованці місцевої школи: Марія Охотське (Паращук), Оксана Охотське (Богай), Надія Гевко, Олеся Гевко, Андрій Янчак, Ярослава Курас (Гульовська), Людмила Бець.
З 1995 року директором школи працює Олег Іванович Вербовий. На роботу в Лисичинську школу він був призначений з 1987 року, після закінчення Тернопільського педагогічного інституту.
Село Лисичинці пишається спеціалістами різних професій. Школа випустила багато вихованців з міцним і глибокими знаннями.
Серед них:
Учителів - 59, з них 38 з вищою освітою, медиків - 13, з них 4 з вищою освітою,скульпторів - 2, інженерів - 7, юристів - 2, архітекторів - 1, агрономів - 8, бухгалтерів - 9.
Закінчили музичні заклади - 6 чоловік, інститут культури - 4 чоловік, культосвітні заклади - 5 чоловік, кооперативні заклади – 6 чоловік.